I believe in miracles
*повертаюсь на 6 місяців назад* знову якесь таке дивне передчуття, його словами не передати. трохи інша реальність. чи це лише для мене вона інша?
і знову спроба втекти, сховатися. тільки цього разу я вже знаю, від чого тікаю.
ще майже дві доби, але мене тут вже немає. я вже там.
вечірній Київ, блукання невідомими вулицями і гра "чи згадаю дорогу, чи ні?"
пам*ятаю, як сиділа на підвіконні о півнадругу - десь за сотні кілометрів від дому, у чужій квартирі. дивилася на яскраво освічену вулицю, таксі, ліхтарі.
це було півроку тому. навіть фотоплівка ще у фотоапараті...


"чому це ти раптом вирішила їхати?" господи, люди. знали би ви, як мені тут важко. залишилося дві доби й десяток спроб не з*їхати з глузду. коли повернусь - все вже буде по-іншому. буде ціла купа фотографій і спогадів. а зараз - краще не чіпайте.
це місто знає про мене дуже багато. та й не тільки місто. тому нам краще певний час не бачитися. бо... якось говорити з його вулицями ні про що.
:) я ж все одно повернусь. тому, що... є певні люди і речі, від яких я не зможу піти по-англійськи. мабуть, це є добре.
мабуть?