I believe in miracles
1. отримала те, чого бажала.
ось, тепер оце собі маєш.
і зрозуміла, що не до того йшла. зовсім не до того. навіть навпаки, йшла до протилежності. але вже зовсім пізно. вже не час. і не маю права навіть думати.
якось воно незвично. дуже холодно. дуже...
стара погана звичка -- руйнувати усе, і нічого не створювати. як отой ураган.
переписати би кілька глав... не зовсім -- трошки переписати. але... я ж не звикла візнавати власні помилки.
...не знаю, чи зможеш колись пробачити мене...
стан авітамінозу. ні, навіть гірше. щось таке, ніби як гуску приготували для фаршування. абсолютна пустота. абсолютна. хоча ні, трошки є чогось. але краще б і не було...
2. ловлю себе на думці, що непомітно для себе створила якийсь дивний світ. свій власний. не схожий на реальність, дуже не схожий. і ми там трошки інші, і все ніби то добре, все як раніше, там тепло і сонячно, там гемає цього огидного туману, там свіже повітря, чисте море, безліч водоростей. там немає нічого поганого, немає навіть тих людей, яких не хочеться бачити. ось і живу у ньому, по сто разів на день натикаючись на реальність. і кажу сама собі: "та ні, все ж не так має бути!!!"
3. я намагалася, чесно. намагалася довести собі, що мій розум здатен зберігати прозорість, що єдине, що мені потрібно -- це оця Пустота, холодна і темна. не вдалося... і навіть не знаю, що робити тепер. як розібратися у власних думках, що робити, кого закреслити а кого залишити.
власний вакуум. я у середині, кілька метрів вакууму, скляна стінка, а за нею -- знайомі обличчя. ніхто не має наближуватися. такі правила гри. ніхто не має заносити повітря до моєї штучної капсули. і ніхто не має права випустити мене звідти. тільки б не з*їхати з глузду...
ось, тепер оце собі маєш.
і зрозуміла, що не до того йшла. зовсім не до того. навіть навпаки, йшла до протилежності. але вже зовсім пізно. вже не час. і не маю права навіть думати.
якось воно незвично. дуже холодно. дуже...
стара погана звичка -- руйнувати усе, і нічого не створювати. як отой ураган.
переписати би кілька глав... не зовсім -- трошки переписати. але... я ж не звикла візнавати власні помилки.
...не знаю, чи зможеш колись пробачити мене...
стан авітамінозу. ні, навіть гірше. щось таке, ніби як гуску приготували для фаршування. абсолютна пустота. абсолютна. хоча ні, трошки є чогось. але краще б і не було...
2. ловлю себе на думці, що непомітно для себе створила якийсь дивний світ. свій власний. не схожий на реальність, дуже не схожий. і ми там трошки інші, і все ніби то добре, все як раніше, там тепло і сонячно, там гемає цього огидного туману, там свіже повітря, чисте море, безліч водоростей. там немає нічого поганого, немає навіть тих людей, яких не хочеться бачити. ось і живу у ньому, по сто разів на день натикаючись на реальність. і кажу сама собі: "та ні, все ж не так має бути!!!"
3. я намагалася, чесно. намагалася довести собі, що мій розум здатен зберігати прозорість, що єдине, що мені потрібно -- це оця Пустота, холодна і темна. не вдалося... і навіть не знаю, що робити тепер. як розібратися у власних думках, що робити, кого закреслити а кого залишити.
власний вакуум. я у середині, кілька метрів вакууму, скляна стінка, а за нею -- знайомі обличчя. ніхто не має наближуватися. такі правила гри. ніхто не має заносити повітря до моєї штучної капсули. і ніхто не має права випустити мене звідти. тільки б не з*їхати з глузду...
-
-
14.03.2008 в 21:07