I believe in miracles
коли помре твоя краса-а-а-а-а....
це станеться. певна річ, не сьогодні, не завтра.
я не хочу бачити це завтра. мені сьогоднішнє "завтра" осточортіло. чхати я хотіла на русизми і прочую хєрню.
насправді я не хочу нічого змінювати. ні-чо-го. поверніть мені мої окуляри, та йдіть на всі 4 боки.
хочу свідомо викреслити частину спогадів. не тому, що вони неприємні, а тому ,що від них трошки боляче.
можете доволити мені, що "всьо окей", але я відчуваю що ви брешете. так завжди -- люди яких найбільше любиш, роблять тобі дуже боляче... та не в цьому справа.
справа в тому, що мені в цьму місті робити нічого. я ненавиджу свою професію. я ненавиджу свою роботу. це не моє. я до цього не здатна. є люди, до яких я хочу повернутись, але це люди з минулого. їх або нема, або вони вже не такі...
і таке дивне передчуття, ніби залишилося зовсім мало часу ,зовсім мало повітря. я намагаюсь кожного запам*ятати по якійсь фразі, рисі зарактеру -- так, ніби вже ніколи більше не побачу.
я попрощалась з цим містом. воне вже не моє. я ненавиджу окремі куточки його. ненавиджу парк, море, довгі проспекти, ненавиджу літо, очікування транспорту, свєтофори. ненавиджу ,коли кажуть "бувай", "до завтра" -- воно звучить ніби "прощавай".
це не дєпрєссія.. ні. це трошки інше. я не хочу пристосовуватись, змінюватись тільки тому, що так треба.
це істерия. велика така. вона мовчить. вона ще мовчить. господи ,якщо ти є, допоможи мені згадати назву та дістати тих таблеток. чорт з ним, з майбутнім. минуле поверніть...
я розумію, що навіть не знаю, на яку частину світу дивляться твої вікна...
не сповна розуму? мей бі. не в цьому справа.
це треба вбити... вбити по часточках, доки не розрослося. вбити раз і назавжди. бачили мій паспорт? ось вам моє ім*я. байдуже, що я на нього не реагую.
...колись в мене була родина. були люди, які тримали від всяких дурниць. було те, чого немає сьогодні...
інші, чужі люди. які брешуть тобі і впевнені, що ти теж їм брешеш.
люди, яких ти дуже любиш, точніше любила, а тепер вони заважають тобі дихати. вони слабкі. вони впевнені, що якщо щось сталось -- то вже нічого не змінити, так має бути. але це ж несправедливо, це дуже несправедливо...
моє "вчора" подивилося таким оцінюючим поглядом, і навіть не згадало моєго імені... так теж буває. моє "завтра" ненавидить мене вже сьогодні. куди йти далі?
дуже тебе прошу, якщо ще не зовсім пізно, і якщо я для тебе -- не пусте місце, знайти для мене трохи тієї отрути, що допоможе викинути ці кольорові картинки, ці поодинокі фрейми із потоку рефлексій.
звучить якась російськомовна пісенька. здається, "Рєфлєкс": "... і гдє-то рядом яркій свєт, но правадамі па надєждам, і двєсті дваццать мнє в атвєт... мне трудна гаваріть, да што малчать, не зная што сказать -- паабещаю..." пишу так, як звучить. і чомусь "Квітка" Океану Ельзи. знакова пісня. мабуть, єдина, якак в мене не пов*язана з кимось конкретним. це пісня про кожного -- залежно від часу.зараз вона про тебе... прости, забула. тебе ж не існує. я знову розмовляла із своєю шизофренією, а вона мені щось відповідала, відповідала... чорт забирай, так ти є чи тебе нема??? з-ясуй це, будь ласка. бо я чомусь впевнена, що є. хоча...
я можу помилятсь, але ти, певно, бачив, крила за моїм плечем...
так, ті самі, що він кинув мені, відлітаючи до нових зірок. я їх трошки переробила. бачиш, навіть непогано получилось. чорт забирай, та що ж ти знову мовчиш???
я ненавиджу твій номер телефону... ті 11 цифр.. вони не даюсть мені спати навіть удень в ньму немає цифри 7 яка переслідує мене все життя.
ну і що буде далі?
хееей, ні, це ще не фінал. саме цікаве ще попереду.
одне питання: бляха, ну що і де я не так зробила, що воно зовсім не так усе пішло???
дурна дівка. зовсім. і каву варити не вмію.
знати, думати, себе побачити зі сторони -- можливо, все в житті можливо.... (с) С.К.А.Й
ось і я думаю -- немає в цьому нічого протизаконного. у дупу кляті принципи. врешті решт, один раз живемо.
бачиш, я навіть трошки адекватна. зовсім трішечки.
тю, бліна. з ким я розмовляю???
вибач, звичка.
звичка. так, це ім*я тобі б дуже пасувало мабуть. або ось як -- залежність. ха-ха, розмовляю з власним кокаїном. піздєц дєло! докатілась!
зміна треку. зараз один в найулюбленіших піде.
"просто нагадай мені, що ти на першому місті, ти на першому місті..." "Крихітка Цахес", ага.
так ,чого це я? класні антидепресанти, півпляшки коньяку. це мені, певно, допоможе. як гадаєш?
це станеться. певна річ, не сьогодні, не завтра.
я не хочу бачити це завтра. мені сьогоднішнє "завтра" осточортіло. чхати я хотіла на русизми і прочую хєрню.
насправді я не хочу нічого змінювати. ні-чо-го. поверніть мені мої окуляри, та йдіть на всі 4 боки.
хочу свідомо викреслити частину спогадів. не тому, що вони неприємні, а тому ,що від них трошки боляче.
можете доволити мені, що "всьо окей", але я відчуваю що ви брешете. так завжди -- люди яких найбільше любиш, роблять тобі дуже боляче... та не в цьому справа.
справа в тому, що мені в цьму місті робити нічого. я ненавиджу свою професію. я ненавиджу свою роботу. це не моє. я до цього не здатна. є люди, до яких я хочу повернутись, але це люди з минулого. їх або нема, або вони вже не такі...
і таке дивне передчуття, ніби залишилося зовсім мало часу ,зовсім мало повітря. я намагаюсь кожного запам*ятати по якійсь фразі, рисі зарактеру -- так, ніби вже ніколи більше не побачу.
я попрощалась з цим містом. воне вже не моє. я ненавиджу окремі куточки його. ненавиджу парк, море, довгі проспекти, ненавиджу літо, очікування транспорту, свєтофори. ненавиджу ,коли кажуть "бувай", "до завтра" -- воно звучить ніби "прощавай".
це не дєпрєссія.. ні. це трошки інше. я не хочу пристосовуватись, змінюватись тільки тому, що так треба.
це істерия. велика така. вона мовчить. вона ще мовчить. господи ,якщо ти є, допоможи мені згадати назву та дістати тих таблеток. чорт з ним, з майбутнім. минуле поверніть...
я розумію, що навіть не знаю, на яку частину світу дивляться твої вікна...
не сповна розуму? мей бі. не в цьому справа.
це треба вбити... вбити по часточках, доки не розрослося. вбити раз і назавжди. бачили мій паспорт? ось вам моє ім*я. байдуже, що я на нього не реагую.
...колись в мене була родина. були люди, які тримали від всяких дурниць. було те, чого немає сьогодні...
інші, чужі люди. які брешуть тобі і впевнені, що ти теж їм брешеш.
люди, яких ти дуже любиш, точніше любила, а тепер вони заважають тобі дихати. вони слабкі. вони впевнені, що якщо щось сталось -- то вже нічого не змінити, так має бути. але це ж несправедливо, це дуже несправедливо...
моє "вчора" подивилося таким оцінюючим поглядом, і навіть не згадало моєго імені... так теж буває. моє "завтра" ненавидить мене вже сьогодні. куди йти далі?
дуже тебе прошу, якщо ще не зовсім пізно, і якщо я для тебе -- не пусте місце, знайти для мене трохи тієї отрути, що допоможе викинути ці кольорові картинки, ці поодинокі фрейми із потоку рефлексій.
звучить якась російськомовна пісенька. здається, "Рєфлєкс": "... і гдє-то рядом яркій свєт, но правадамі па надєждам, і двєсті дваццать мнє в атвєт... мне трудна гаваріть, да што малчать, не зная што сказать -- паабещаю..." пишу так, як звучить. і чомусь "Квітка" Океану Ельзи. знакова пісня. мабуть, єдина, якак в мене не пов*язана з кимось конкретним. це пісня про кожного -- залежно від часу.
я можу помилятсь, але ти, певно, бачив, крила за моїм плечем...
так, ті самі, що він кинув мені, відлітаючи до нових зірок. я їх трошки переробила. бачиш, навіть непогано получилось. чорт забирай, та що ж ти знову мовчиш???
ну і що буде далі?
хееей, ні, це ще не фінал. саме цікаве ще попереду.
одне питання: бляха, ну що і де я не так зробила, що воно зовсім не так усе пішло???
дурна дівка. зовсім. і каву варити не вмію.
знати, думати, себе побачити зі сторони -- можливо, все в житті можливо.... (с) С.К.А.Й
ось і я думаю -- немає в цьому нічого протизаконного. у дупу кляті принципи. врешті решт, один раз живемо.
бачиш, я навіть трошки адекватна. зовсім трішечки.
тю, бліна. з ким я розмовляю???
вибач, звичка.
звичка. так, це ім*я тобі б дуже пасувало мабуть. або ось як -- залежність. ха-ха, розмовляю з власним кокаїном. піздєц дєло! докатілась!
зміна треку. зараз один в найулюбленіших піде.
"просто нагадай мені, що ти на першому місті, ти на першому місті..." "Крихітка Цахес", ага.
так ,чого це я? класні антидепресанти, півпляшки коньяку. це мені, певно, допоможе. як гадаєш?