- ну, то й що будеш робити?
- не знаю ще.
- а дозволь спитати, чого ти думаєш? що тобі втрачати?
- є дещо. але не питай, що саме...
Моя люба Квітко. хай би як воно там не було - планета залишається на місці. якщо вона надумає зіткнутися із якоюсь кометою - хай мене попередить. бо я маю сказати тобі дещо важливе.
але не зараз.
бо я маю сказати - і піти назавжди.
а поки я не маю куди йти. і не збираюся. ще не час...
сумно це все якось. здається, я намагаюся грати не за правилами. я не маю права знаходись на цьому полі. але якось воно...
червоний, помаранчевий, жовтий, зелений, блакитний, синій, фіолетовий.
і знову. по колу.
повертаюсь у минуле. для цього не треба ані дивних ліків, ані хорошої трави. воно само якось так виходить.
я, Квітко, боюся програти. відкрити карти раніше, аніж настане Армагеддон.
а так у мене все добре. правда-правда. тільки чогось не вистачає...