програне літо.
джаст багато розчинної кави, маленька пляшечка із написом "БАРБОВАЛ", що постійно асоціюється з барбарисом...
і невтримне бажання сховатися. від усіх. навіть від себе.
якщо б у житті був інвізібл, або ж хоча б тимчасовий бан-лист... вечірня рефлексія, самотній вечірній чай, і вічне питання, що його виришують не перше століття поспіль.
монологічна мова. вона має впливати, впливати на підсвідомість. що ж, спробуємо.
чомусь цей світ уявляє, що має право вирішувати, де і з ким мені жити, де, як, і коли померти. отож бо дурний!
і чомусь вони думаюсь, що, ретельно промиваючи мені мозок щоденно тричі на добу, можна якось на мене вплинути.
"дівчинка, яка на все погоджується". ніфіга. вона ззовні погоджується. а все інше - її принципи, про які вам знати зовсім не треба.
якщо захоче, вона може отримати те, що треба.
якщо захоче - може відмовитись від усього, і залишитися ні з чим. інше питання - для чого вона це робить.
вона так непомітно змінила кольорову гаму, перелік масок-обличь і навіть щоденні фрази, що всі думають, що це - вона справжня. але ж юо є один маленький нюансик - вона-справжня ніколи не існувала. існувала лише її нагальна потреба помститися цьому клятому життю за те, що...
- мій милий світе, - писала вона у своєму щоденнику, - коли-небудь я тебе знищу. так, як ти колись знищив мене. хоч би як, я змушу тебе потрапити на моє місце...
вона навчилася сама приймати рішення, і маскувати їх під "не-свої". вона навчилася грати чужі ролі. вона навчилася бути не-собою, бо себе саму знищувала багато років поспіль. такий собі сурогат особистості "на півставки". вона ніколи не бреше, але і не говорить правди. вона взагалі надає перевагу мовчанню.
якщо би вона вірила у прокляття, на ній лежало би їх кілька десятків. вони, може, і є, проте вона в них не вірить. бо навчилася не вірити. не вірити навіть тим, хто є їй дуже дорогим. нігіліст за покликанням.
вона впевнена, що має бути лише тверезий розум - це є єдиним правильним шляхом. все інше - від невміння думати логічно.
існує лише те, що можна познати емпірично. більше нічого... це вона сама собі змогла довести піcля тисячі невдалих дослідів.
цей світ намагається довести, що час іде.
вона, йому на зло, зависає у прострації і каже "я не буду нічого міняти". дитяча абсурдна впертість. проте саме цей шлях дає змогу робити імідж "порядної дівчинки", яка собі майже має червоний диплом, і зовсім не має шкідливих звичок. комп*ятерну залежність ій вибачають - мовляв, у творчої людини має бути своя маленька залежність...
їм не зрозуміло, що всі її виражені залежності - це маска, прикриття.
вона вислювлюється багатозначно, але сама не розуміє натяків. я - баран, і вірю лише тому, що прямо перед собою бачу.
вона звикла вигравати будь-яку битву. навіть її поразка - це маленька перемога над собою.
вона така добра, але увечері мріє, як зробить велику-велику бомбу, і настане всім великий гаплик. і тоді вона пройдеться по руїнах, посміхнеться, і ніхто не здогадається, що це її рук справа - бо нікому здогадуватись буде.
вона захоплюється астрологією, але сама у це не вірить.
її називають жорстокою, часом - дуже жорстокою. але ж це логічно - не підпускати до себе тих, кого мабуть у майбутньому (який зворот!) прийдеться вбити разом із іншими. у противному випадку вона стане слабохарактерною, і ще врятує когось - ну навіщо ж таке?
вона впевнена, що її не помічають.
і якщо ви вже повірили, що вона - не Півночне Видіння - вітаю, ви знову.... помилились!!)))))