Дуже хочеться спати і лишитися тут назавжди.
А ще захотілося захистити дисертацію. Народ, напоїть мене по приїзді, бо щось в мене дах посунувся.
Це ж таке щастя, коли 24 години можна говорити про роботу! Це крутіше ніж жерти тістечка, стрибати з парашутом і варити мило.
Нажаль, у морі скупатися не вдалося. Дихали морським повітрям. І ніфіга воно не чорне. Тепер я розумію, чому колір морської хвили так назвали. Воно - зелено-блакитне, а чорне - у нас в Маріуполі.
Доречі, наш сьогоднішній конференц-зал виконаний і пісково-шоколадно-блакитній гамі. Ці кольори виносять мені мозок, бо дуже-дуже класне поєднання.
Всіх цілую в носики.
А Ромку ще раз з Днем Народження