I believe in miracles
перечитую минуле заново. згадуються старі рингтони, старі помилки, старі образи, навіть старі мрії. чому старі? та що з них узяти? покриті пилюкою із металевим домішком (ціба у Маріуполі без цього обходиться?), воні ніби застигли, а потім... потім розсипалися на шматки.
дивлюся на твоє обличчя і майже не впізнаю. ну то й що з того, що через силу згадую твоє ім*я, колір очей на перші цифри телефонного номеру? тебе більше не існує. в цьому місті. в цьому фотоальбомі. в цьому житті. і, знаєш, історію можна переписати. просто потрібно знати певні коди, і сподіватися на кінцевий результат. це так не складно -- вбивати пам*ять. набагато легше, ніж вбивати себе. хоча... кому я це кажу? суцільний позитив, залізна впевненість у тому що "я старше -- отже розумніше" і "дєвучка, ну хіба в тебе є розум??? ну всі ж бачать, що у чорній ти пофарбувалася!" хей, а я ніколи не казала, що в мене будо 11 з математики, не зважаючи на суто гуманітарній склад розуму? так, чорт забирай, розуму, якого хтось так і не помітив!!! і, якби не креслення та не грьобана фізика -- бути мені б великим фізиком, чи інженером, чи як там його -- ай, не суттєво. більш того -- не актуально. але це не повинно іпати твій мозок. хоча б через те, що мені тепер байдуже. як то кажуть -- пофіг...
минуле VS майбутне. клятий дуалізм, хай би він котився під три чорти. чому, факін шіт, чому я завжди хочу одного, а розум каже, що цеє є неправильно, що, дєвучька, головою треба думати і взагалі... тобі треба іншого. клята голова. чому вона думає постійно? чого їй взагалі від мене потрібно? жила б сама по собі, варила б сама собі каву, робила те, що вважає "єдінственно правільним виходом" і не заважала би. так нє, вона завжди лізе не в свої справи. дурна голова.
ми з нею посварилися. вона знову мені життю вчити намагалася. а я її послала. сподіваюся, піде. хоча... у що ж я тоді жерти буду??? ні, не можна... треба миритися.
так, про що я там? ага, минуле VS майбутне. взаємовиключаючи поняття. якщо залишити минуле -- не буде майбутнього. якщо хочеш майбутнього -- будь розумною, засунь своє минуле кудись на антресолі та прикрий старим простирадлом. ось так, ага. і перестань розмовляти сама із собою. навколо є люди. розумієш, лю-ди! у них є ву-ха. вони вміють слу-ха-ти. а ще -- го-во-ри-ти. ну ось, вже хоч щось запам*ятала. добре, ідемо далі.
рудий колір -- це не актуально. твій натуральній -- сіро-каштановий із додаванням рудого, і ажніяк не рудий із домішком зеленуватого.
ти не володієш вільно англійською.
у тебе 4 кілограми зайвої ваги.
і ти сьогодні жерла чіпси.
а ще ти звикла жити уявами, але ніяк не існуючою реальністю. це є погано.
а ще ти егоїстична і капризна Барашка. і сама не можеш дати собі ради. так, авжеж. це я тобі від імені твого тверезого глузду говорю.
хей, дєвучко, в тебе ще намає комплексу неповноцінності? тож подумай ще краще, і подивись на себе ще разік. що, хочеться вбити "сєбя аппстєну"? самоє оно.
і того... передивись уважно, що у тебе у "вінампі", та прибери там добре. бо стороння людина побачить -- злякається і втече. ти ж маньячка.
замість пост.скриптуму. бачиш, я -- вже не я. в мене нове ім*я, нові друзі, нове коло зацікавлень. у мене немає тієї фанатичної залежності від одної твоєї думки. я -- особистість. ні, не напівставки. на повну. і ти вже якось розбирайся зі своїми тарганами -- ти ж бо старше і розумніше, а я... я ще трохи ненавиджу себе за те, що, коли мені було 17, я була малою і глупою ідіоткою.
це те, що тобі так треба...
дивлюся на твоє обличчя і майже не впізнаю. ну то й що з того, що через силу згадую твоє ім*я, колір очей на перші цифри телефонного номеру? тебе більше не існує. в цьому місті. в цьому фотоальбомі. в цьому житті. і, знаєш, історію можна переписати. просто потрібно знати певні коди, і сподіватися на кінцевий результат. це так не складно -- вбивати пам*ять. набагато легше, ніж вбивати себе. хоча... кому я це кажу? суцільний позитив, залізна впевненість у тому що "я старше -- отже розумніше" і "дєвучка, ну хіба в тебе є розум??? ну всі ж бачать, що у чорній ти пофарбувалася!" хей, а я ніколи не казала, що в мене будо 11 з математики, не зважаючи на суто гуманітарній склад розуму? так, чорт забирай, розуму, якого хтось так і не помітив!!! і, якби не креслення та не грьобана фізика -- бути мені б великим фізиком, чи інженером, чи як там його -- ай, не суттєво. більш того -- не актуально. але це не повинно іпати твій мозок. хоча б через те, що мені тепер байдуже. як то кажуть -- пофіг...
минуле VS майбутне. клятий дуалізм, хай би він котився під три чорти. чому, факін шіт, чому я завжди хочу одного, а розум каже, що цеє є неправильно, що, дєвучька, головою треба думати і взагалі... тобі треба іншого. клята голова. чому вона думає постійно? чого їй взагалі від мене потрібно? жила б сама по собі, варила б сама собі каву, робила те, що вважає "єдінственно правільним виходом" і не заважала би. так нє, вона завжди лізе не в свої справи. дурна голова.
ми з нею посварилися. вона знову мені життю вчити намагалася. а я її послала. сподіваюся, піде. хоча... у що ж я тоді жерти буду??? ні, не можна... треба миритися.
так, про що я там? ага, минуле VS майбутне. взаємовиключаючи поняття. якщо залишити минуле -- не буде майбутнього. якщо хочеш майбутнього -- будь розумною, засунь своє минуле кудись на антресолі та прикрий старим простирадлом. ось так, ага. і перестань розмовляти сама із собою. навколо є люди. розумієш, лю-ди! у них є ву-ха. вони вміють слу-ха-ти. а ще -- го-во-ри-ти. ну ось, вже хоч щось запам*ятала. добре, ідемо далі.
рудий колір -- це не актуально. твій натуральній -- сіро-каштановий із додаванням рудого, і ажніяк не рудий із домішком зеленуватого.
ти не володієш вільно англійською.
у тебе 4 кілограми зайвої ваги.
і ти сьогодні жерла чіпси.
а ще ти звикла жити уявами, але ніяк не існуючою реальністю. це є погано.
а ще ти егоїстична і капризна Барашка. і сама не можеш дати собі ради. так, авжеж. це я тобі від імені твого тверезого глузду говорю.
хей, дєвучко, в тебе ще намає комплексу неповноцінності? тож подумай ще краще, і подивись на себе ще разік. що, хочеться вбити "сєбя аппстєну"? самоє оно.
і того... передивись уважно, що у тебе у "вінампі", та прибери там добре. бо стороння людина побачить -- злякається і втече. ти ж маньячка.
замість пост.скриптуму. бачиш, я -- вже не я. в мене нове ім*я, нові друзі, нове коло зацікавлень. у мене немає тієї фанатичної залежності від одної твоєї думки. я -- особистість. ні, не напівставки. на повну. і ти вже якось розбирайся зі своїми тарганами -- ти ж бо старше і розумніше, а я... я ще трохи ненавиджу себе за те, що, коли мені було 17, я була малою і глупою ідіоткою.
це те, що тобі так треба...
